Толерантність:

Оскільки толерантність відіграє значну роль у психофармакології, то пояснення розвитку толерантності до наркотиків є цілком доречним. На сьогоднішній день жодна теорія не має змоги врахувати всі нюанси толерантності. Правда, існує декілька теорій, які пояснюють більшу частину того, що було відкрито з приводу толерантності. В цих теоріях відображено сучасні погляди на те, що толерантність є багатосторонньою і включає у собі біологічні процеси, та процеси пізнання.

Теорія клітинної адаптації. Одне з пояснень толерантності, яке існувало впродовж сорока років, має назву адаптоційногемостатичної теорії. Ця теорія стверджувала, що наркотик має вплив на певні клітини центральної нервової системи. Беручи до уваги гнучкість центральної нервової системи, при повторних впливах клітини починають адаптуватися до присутності наркотичного препарату. Адаптація дає можливість клітинам нормально функціонувати при вживанні дози наркотику. В результаті такого процесу кожен раз потрібно все більшу кількість наркотичного препарату для функціонування клітин. Таке необхідне підвищення дози наркотичного препарату називається толерантністю.

Ідея адаптації клітин є основною з таких, які говорять про те, що відбуваються певні зміни у клітинах центральної нервової системи, і що конкретно призводить до змін, які ми з упевненістю називаємо толерантністю до наркотичних препаратів. Ідея адаптації клітин важлива, бо зміни сприйняття ефекту наркотичних препаратів при повторному прийомі в невеликій ступені залежать від схильності до толерантності. І навпаки, коли тривала функціональна толерантність є більш важливою, а чутливість центральної нервової системи до наркотичного препарату знижується завдяки клітинним змінам у ній. Було запропоновано декілька гіпотез, щоб пояснити толерантність на клітинному рівні. Наприклад, постійне введення наркотичного препарату, який здійснює вплив на систему певного медіатора, призводить до зменшення синтезу медіатора організмом людини. А через зменшення рівня таких медіаторів в організмі надалі буде викликати збільшення кількості наркотику для надання такого ж нейрохімічного впливу. З іншого боку, було доведено, що повторне використання наркотиків призводить до зменшення кількості рецепторів у нейронах, які активізуються наркотиком. Такий процес дає можливість пояснити феномен клітинної толерантності. Однак не дивлячись на це, специфіка таких змін ще не визначена.

Реакції компенсації впливу наркотиків та надбання. У 1970 вченими було відкрито, що толерантність до наркотичних препаратів є частково набутою. Для наглядного показу таких досліджень, що призводять до таких висновків, потрібно уявити собі двох індивідів, які практично є однаковими у всьому, і які приймають однакову дозу наркотичних препаратів десять разів. Людина А буде приймати наркотики весь час на одних і тих самих умовах, в той час людина Б буде приймати наркотик кожного разу в різних умовах. Наприклад це можуть приміщення, де він бере наркотик, або може змінюватися колір або розмір таблеток. На одинадцятий раз вимірюється толерантність до деяких ефектів наркотичних препаратів в стандартних дозах, але в умовах, при яких приймався наркотик людиною А десять разів підряд. Хто в даному випадку з двох індивідів покаже більшу толерантність? Гіпотеза клітинної адаптації говорить про те, що індивіди А і Б повинні мати однаковий рівень толерантності. Але проведені численні досліди на людях та тваринах говорять про те, що індивід А буде мати більший ступінь толерантності. Такі дослідження привели до висновку, що толерантність може бути частково надбаною.

Щоб зрозуміти таку ідею необхідно мати уявлення про компенсаторні реакції. Коли подія, що нагадує прийняття наркотику, порушує гомеостаз організму, починає виникати щось подібне до рефлекторної протидії організму. В такому випадку протидія буде цілком протилежною до дії наркотичного препарату. Наприклад, людина випиває дві чашки кави, то кофеїн адсорбується і відповідно збільшує серцебиття. Але у той самий же час, організм починає протидіяти цьому, тобто починається компенсаторна реакція на прискорене серцебиття. Компенсаторні реакції в організмі свідчать про те, що при прийомі наркотичних препаратів починаються два біологічних процеси – один вказує на будь-який вплив наркотику, а другий на гомеостатичну протидію організму. При повторних прийомах наркотичних засобів компенсаторні реакції стають більш сильними.

Ефект надбання або навчання підводить нас до кінцевої частини пояснення, яка містить у собі феномен класичних установок. Обставини, що пов’язані з вживанням наркотичних препаратів, такі як місце прийняття наркотику, присутні при цьому особи, розмір та колір таблеток, називаються «умовними спонукальними причинами», які пов’язані з впливом наркотиків та компенсаторними реакціями. Якщо прийом наркотиків багато разів збігається з певними обставинами, то вже ці самі обставини можуть викликати компенсаторну реакцію організму на наркотики. Наприклад, коли продемонструвати різні пристосування для введення наркотиків, таких як шприц, можуть викликати спонукальні мотиви до прийому відповідних наркотичних препаратів у наркоманів, що приймають героїн або кокаїн. Такі спонукання засновані на виникненні біологічної реакції організму, пов’язаної з нестачею наркотику. Отже можна сказати, що компенсаторні реакції тісно пов’язані з повторенням навколишніх умов. Також вони пов’язуються з ситуацією прийому наркотиків. Як результат маємо, що сума дії наркотичних препаратів, залежить від того, наскільки часто одні і ті ж самі умови прийому мали місце в минулому. Чим більшим буде число таких збігів, то і більшою буде компенсаторна реакція, і в свою чергу буде меншим очікуваний ефект від наркотичного препарату. Саме через це на прикладі з індивідами А та Б, індивід А мав більшу толерантність, ніж Б. Через те, що умови приймання наркотику для А були незмінними, установка толерантності була вищою ніж у Б, який приймав наркотики у різних умовах.

До того ж, так як такі стимули, що пов’язані з наркотиками, викликають протилежні дії реакції наркотиків, поява їх при відсутності наркотиків викликає у наркомана дискомфорт та пристрасне бажання. Прикладом може слугувати випадок, коли люди, які намагаються кинути курити, дуже часто кажуть, що навіть сам запах сигаретного диму викликає у них нестримне бажання закурити, а ті що вживали кокаїн, також реагують на вигляд кокаїнової трубочки. Такий вплив слабшає лише після багаторазових прояві таких стимулів без безпосереднього вживання наркотичних препаратів. Такий процес прийнято називати згасанням.

Заключні зауваження до проявів толерантності. З упевненістю можна сказати, що з’явившись одного разу, толерантність до дії певного виду наркотику не являється незворотнім процесом. Через це, період утримання від приймання наркотиків збільшує чутливість організму людини до дії наркотику, до якого раніше споживач був толерантний. Це може привести до смертельних випадків серед тих індивідів, які зловживали наркотиками після відносно довгого утримання від таких препаратів. А після відновлення приймання наркотичного засобу помилково не враховується втрата толерантності в результаті тривалого періоду абстиненції. Можна сказати, що гостра толерантність губиться за відносно короткий термін, тоді як для зникнення тривалої толерантності потрібний значно довший період утримання від наркотику. Надбана або поведінкова толерантність може навіть не втратитись, якщо в процесі лікування не застосовувати спеціальні процедури, які основані на процесі згасання. Зовсім інший аспект толерантності стосується до її повторної появи. Досить часто відновлення приймання наркотичних засобів після тривалого періоду утримання призводить до повторної появи толерантності. Причому повторна проява з’являється за більш короткий термін ніж вона з’явилася вперше.

Вживання наркотичних препаратів людиною представляє собою дуже складне явище, через те, що воно піддається впливу психологічних, біологічних і соціальних факторів. Знання про приймання наркотичних препаратів допомагає зрозуміти основну тему, яка висвітлює зв'язок вживання наркотиків з поведінкою індивідів, які приймають наркотики. Тут варто звернутися до деяких методів та принципів поведінкової фармакології, що представляє собою спеціальну область психофармакології, яка розглядає прийом наркотичних засобів як набутий тип поведінки.